15 лютого 1944 року народився Джохар Дудаєв

 15 лютого 1944 року у селі Первомайське в Чечні (зараз село Ялхорой, Ачхой-Мартановського району Чечні) народився ворог російського імперського режиму Джохар Дудаєв. За своє життя Дудаєв пройшов шлях від хлопця, який мріяв злетіти в небо, до лідера чеченського визвольного руху та головнокомандувача в Першій російсько-чеченській війні. Генерал-авіатор, харизматичний оратор і талановитий переговорник, Дудаєв залишав сподівання на створення в Чечні світської держави.

 Одразу після народження родину Дудаєвих депортували до Казахстану. Це був 1944 рік, часи Другої світової війни та сталінських репресій. У ході депортації за різними оцінками було виселено від 500 до 650 тисяч чеченців та інгушів. Під час цього процесу загинуло близько 100 тисяч чеченців і 23 тисячі інгушів, тобто приблизно кожен четвертий з обох народів. Після відновлення Чеченської автономної республіки у 1957 році Дудаєви змогли повернутись та оселились у Грозному.

 Закінчивши школу, Джохар деякий час працював електриком та продовжував здобувати освіту у вечірній школі і на фізико-математичному факультеті Північно-Осетинського педагогічного університету у Владикавказі. У 1962 році він вступив до Тамбовського вищого військового авіаційного інженерного училища, яке закінчив у 1966 році.

Далі була служба в 52-му інструкторському важкому бомбардувальному полку, що базувався на авіабазі Шайковка у Калузькій області. У   1971 році після зустрічі з тодішнім міністром оборони СРСР Андрієм Гречком Дудаєв зміг продовжити навчання в авіаційній академії, незважаючи на заборону чеченцям бути старшими командирами.

 У 1987 році Джохар Дудаєв отримав звання генерала та був призначений командиром 326-ї Тернопільської дивізії важких бомбардувальників 46-ї повітряної армії стратегічного призначення в естонському місті Тарту. Під час Афганської війни він розробляв план килимових бомбардувань 1986 року.

 У 1989 році Дудаєв отримав звання генерал-майора авіації, а наступного року 326-у Тернопільську дивізію важких бомбардувальників було виведено з Естонії після відновлення її незалежності, і він звільнився в запас.

 Того ж року Дудаєв повернувся у Грозний і почав займатись політикою. 23 листопада 1990 року, на запрошення ідеологів Загальнонаціонального конгресу чеченського народу Зелімхана Яндарбієва та Мовладі Удугова, він прибув на I-й Чеченський національний з'їзд і через два дні був обраний головою його виконавчого комітету. 27 листопада члени виконавчого комітету одноголосно прийняли декларацію про заснування та суверенітет Чеченської Республіки Нохчі-Чо.

 Після спроби державного перевороту у Москві та створення ДКНС, Загальнонаціональний конгрес виступив проти нього, а 4 вересня 1991 року після багатоденного мітингу Дудаєв оголосив про розпуск місцевої Верховної Ради. Через два дні будівлю засідань Ради захопили мітингувальники та гвардійці Загальнонаціонального конгресу, а 27 вересня того ж року відбулися президентські і парламентські вибори, і Дудаєв був обраний президентом.

 8 жовтня 1991 року Верховна Рада Російської федерації визнала єдиним законним органом влади у республіці розігнану Верховну Раду. Її також підтримали проросійські політики Чечні, які почали формувати власні парамілітарні збройні формування.

1 листопада 1991 року Дудаєв підписав свій перший указ Про заяву суверенітету чеченської Республіки, яким проголосив незалежність Чеченської республіки Ічкерія від Російської Федерації. Натомість 7 листопада 1991 року Борис Єльцин видав наказ про введення надзвичайного стану в Чечні. Однак, на той час у найвищому законодавчому органі Росії більшість депутатів були противниками Єльцина, і його указ не затвердили.

 Джохар Дудаєв погодився сісти за стіл переговорів з московським керівництвом, за умови, що ті визнають незалежність Чечні, але цього так і не сталося.

 11 грудня 1994 року між Російською Федерацією та Чеченською республікою Ічкерія розпочалася війна.

 14 грудня Дудаєв отримав від Єльцина ультиматум з вимогою скласти зброю, але на погрози Кремля чеченці відповіли численними атаками на російські колони. До Грозного росіяни змогли підійти лише перед Новим роком.

1 січня, в свій день народження, Грачов кинув армію на штурм чеченської столиці, яка обернулась найбільш кровопролитною битвою за всю історію обох чеченських війн.

 Після відступу з Грозного штаб Дудаєва розташувався в гірському селищі у будинку військового прокурора Ічкерії Магомеда Жанієва.

Російське керівництво було націлено на ліквідацію бунтівного генерала. Наказ про вбивство Джохара Дудаєва видав особисто Борис Єльцин.

 Робота велась по декількох напрямах, але підібратись до обережного генерала було вкрай важко. Спочатку ставилась задача викрасти Дудаєва, для цього агенти мали забезпечити коридор для спецназу. Але реалізувати цей варіант виявилось неможливим. Тоді поставили задачу підірвати чеченського лідера, заклавши бомбу або в його автівку або на дорозі, де він мав проїхати.

 В той же період науково-технічний ФСК запропонував створити прилад, який би фіксував промінь, який йде від супутникового телефону, яким часто користувався Дудаєв, визначав точні координати абонента та передавав би бомбардувальній авіації. Приблизна вартість розробки та виготовлення складала 1 мільйон 200 тисяч доларів США. Єльцин, не вагаючись, виділив кошти. В максимально короткий термін апаратуру було виготовлено.

 Прилад було протестовано на одному з воєнних полігонів. Результат перевершив всі очікування.

21 квітня 1996 року співробітники Федеральної служби контррозвідки Росії запеленгували сигнал супутникового телефону Джохара Дудаєва, і в повітря було піднято два літаки Су-25 з ракетами. Дудаєв загинув від вибуху ракети під час розмови по телефону з депутатом Державної думи РФ Костянтином Боровим. Магомед Жанієв загинув разом з ним.

 Після смерті Дудаєва у владних структурах ЧРІ продовжився крен в релігійний ухил, і через кілька років рух за незалежність Ічкерії був маргіналізований і поставлений в один ряд зі світовим тероризмом.