Кожне слово має бути на своєму місці

29/01/2025 15:28

Першим це питання порушив Святослав Караванський у праці «Секрети української мови», навівши такі варіанти для розрізнення іменника дії та іменника наслідку дії:

зображати — зображання — зображення;

порівняти — порівняння — порівнення;

призначати — призначання — призначення;

сповіщати — сповіщання — сповіщення;

споруджати — споруджання — спорудження;

будувати — будування — будóвання;

дарувати — дарування — дарóвання;

малювати — малювання — мальóвання;

поховати — поховання — похóвання;

риштувати — риштування — риштóвання;

групувати — угрупування — угрупóвання (єдине слово, що закріпилося у вжитку).

За такими самими моделями Караванський пропонує творити все:

відшкодування — відшкодóвання;

гаптування — гаптóвання;

зруйнування — зруйнóвання;

обдарування — обдарóвання;

пошанування — пошанóвання;

роздратування — роздратóвання;

розмалювання — розмальóвання;

розчарування — розчарóвання;

спростування — спростóвання;

спрямування — спрямóвання;

устаткування — устаткóвання і т. ін.

Одразу скажу, що деякі пропозиції неактуальні й актуальними ніколи не будуть. Навіщо мальовання, коли є малюнок? Навіщо даровання, коли є дарунок? Навіщо зруйнóвання, коли є руїна?

Мовознавець зазначає, що замість слів, які передавали наслідок дії, після 1933 року культивовано всюди російські форми: ґрунтовка замість ґрунтовання, упаковка замість паковання, шифровка замість шифровання, шліфовка замість шліфовання, татуїровка замість татуйовання тощо. Або ж запроваджували те саме слово, що й для поняття дії:

формування — формування (а треба формóвання);

формулювання — формулювання (а треба формульóвання);

умеблювання — умеблювання (а треба умебльóвання).

Слова «татуїровка» в сучасній літературній мові немає, але на позначення наслідку дії треба було б не «татуювання», а «татуйóвання». Також ми не вважаємо нормативним слово «екіпіровка» і кажемо «екіпірування». А за пропозицією Караванського мало би бути «екіпірóвання»...

На думку мовознавця, скасування такого словотвору поставило нашу термінологію в залежність від «розвиненої та досконалої мови, поширеної від Калінінграда до Владивостока».

Я теж прихильниця підходу, що кожне слово має бути на своєму місці. Логіка у словотворі Караванського є. Це демонстрація багатства моделей української мови, а також розрізнення сенсів та запобігання небажаній полісемії.

Слово «паковання» закріплене навіть у держстандартах, починаючи з 90-х років минулого століття:

ДСТУ 2887–94. Паковання та маркування. Терміни та визначення. — Київ : Держстандарт України, 1995.

І далі в 2000-х:

ДСТУ EN 14182:2012. Паковання. Основні терміни та визначення (EN 14182:2002, IDT). — Київ : Держспоживстандарт України, 2012.

У словнику Кримського і Єфремова «неудовлетворительность упаковки» перекладається як «незадовільність (у)пакувáння, (у)пакóвання». Не упаковки. Але другий варіант такий, як обстоює Караванський ((у)пакóвання), а перший збігається з іменником дії ((у)пакувáння). Тобто розрізнення дії та наслідку дії для Кримського не було принциповим...

То «упаковка» — це помилка? Згідно з сучасною нормою — ні, адже тоді варто викидати й слово «підготовка» (і «духовка»). Але можна казати і «підготовка», і «підготування», і навіть «підготовлення». Усе це — паралельні форми. «Страховка» і «парковка» теж залишаться без змін. Старі словники взагалі не фіксують ані «страховки», ані «страховання»; ані «парковки», ані «парковання» (на відміну від «пако‌вання»), тому ці слова залишаться в тому вигляді, у якому зайшли в мову.