Мы обновили правила сбора и хранения персональных данных

Вы можете ознакомиться c изменениямы в политике конфиденциальности. Нажимая накнопку «Принять» или продолжая пользоваться сайтом, вы соглашаетесь с обновленными правилами и даете разрешение на использование файлов cookie.

Принять

Нова форма геноциду – кредит, або Погляд з провінційного Луцька на національну проблему

6-02-2009, 08:10

Посмотрели: 1 201

Нова форма геноциду – кредит, або Погляд з провінційного Луцька на національну проблему

Слова "борг" і "кредит" начебто синоніми. Проте сприймали ми їх довгий час по-різному. Борг – традиційно з неприємними тривожними відчуттями. А кредит був чимось спокусливим, манливим з яскравих бордів і буклетів і, як запевняли привітні банківські працівники і знайомі, що вже оцінили це благо, – вигідним.

Борг – це те, через що не спиш вночі і втрачаєш спокій. А кредит – це те, що дозволяє купити омріяне авто ще до того, як на нього заробиш і вирішити сумнозвісне "квартирне питання". Та й взагалі "радіти життю вже сьогодні".

Час показав, що синоніми є синонімами – банківський кредит це той таки борг, через який втрачаєш спокій, житло, бізнес…

За що ми платимо?

Українці втомилися чекати і розчарувалися. Втомилися все життя сумлінно відкладати кровно зароблені "на книжку", щоб через десяток років дозволити собі, скажімо, авто (і то якщо "книжка" не обезціниться).

Втім, ми хотіли небагато. Хотіли мати ті елементарні речі, які в усьому цивілізованому світі є нормою: якісну побутову техніку, сімейне авто, власне житло.

І не наша вина, що наші зарплати не дозволяли цього всього придбати за рік чи два.

З цим ми вже змирилися і брали кредити під шалені відсотки на десять-двадцять років. І готові були працювати, щоб їх віддавати.

Та нас позбавили і цієї можливості. Втрачене робоче місце, зруйнований бізнес і вдвічі збільшена сума виплати по кредиту – такі реалії останніх місяців.

Таке враження, що це частина добре продуманого плану по знищенню "маленького українця" – вміло "підсадити" його на кредити і за допомогою цього ж таки кредиту знищити.

І вже зовсім не лишається сумнівів, що сплачуючи за доларовими позиками шалені суми, ми фінансуємо черговий переділ власності, що відбувається на найвищому рівні.

Та маленький українець, хоча і дуже терплячий, але ще й надзвичайно впертий. І ще не до кінця втратив віру у таку банальну річ, як справедливість.

Він пручається, як може і з останніх сил відстоює свої права.

Глас людей до тих, хто чинить не по-людськи

У Луцьку (до речі, в місті, в якому живуть традиційно сумлінні платники кредитів) розпочалася акція "Ні – кредитному рабству!", головна мета якої привернути увагу до проблем підприємців і не тільки, які втрачають змогу виплачувати кредити через непрогнозовані валютні коливання.

Вимоги учасників акції: відміна нарахування пені та штрафних санкцій, здійснення валютних кредитних платежів по курсу, який зафіксований на момент укладання кредитної угоди, без додаткових комісій, заборона підвищення кредитних ставок, надання позичальником кредитних канікул по тілу кредиту з нульовою кредитною ставкою, тощо.

Узагальнивши, можна виокремити одну ОСНОВНУ вимогу: розділити відповідальність за курсові коливання між трьома сторонами: банками, позичальниками і державою. А не перекладати все на плечі лише однієї з сторін, єдиної що точно не причетна до виникнення проблем.

Конкретно і чітко сформульована вимога, цілком правомірна і реальна у правовій державі, яка не перетворилася на безсовісного лихваря.

Але керівники регіональних відділень і філій банків, до яких звернулися учасники акції, насправді, не вирішують нічого. Максимум їхніх компетенцій – це відстрочка по виплаті "тіла" кредиту.

Вирішення проблеми на глобальному рівні – це питання керівників центральних відділень.

Втім, і те навряд чи.

Вирішення проблеми мало б стати обов’язком, у правовій державі. А у нашій – стати "жестом доброї волі" і актом милосердя до народу.

"Змилостивитися" мають власники банківського капіталу і держава.

Втім, тут потрібно поставити знак рівності: що ж є наша держава, як не власність кількох сімей олігархів?

І навряд чи пятигодинного автопробігу доведених до відчаю позичальників чи однієї палатки на центральному майдані одного обласного центру вистачить, щоб розірвати це замкнуте коло.

Треба діяти рішучіше і радикальніше. Поки наш глас не перетворився на останній знесилений зойк.

Від помаранчевого "Так" до сіро-чорного "Ні!". Або експериментальне перевиконання "п’ятирічки" в новітній українській історії

Зізнаюся, коли побачила на вулицях міста машини в плакатах "Ні – кредитному рабству!", які сигналили, привертаючи увагу, відразу ж згадала 2004. І так, як і тоді, хотілося плакати. Тільки вже не від радісного і зворушливого піднесення, а від образи за народ, який тоді гордо заявляв "свободу не спинити", а нині відчайдушно каже "Ні – рабству!".

Щоб зробити такі радикальні метаморфози всенародно обраним знадобилося рівно менше славнозвісної радянської "п’ятирічки". Своєрідний історичний рекорд по швидкості експерименту над населенням країни.

Та все поряд з плакатами з похмуро-чорним "Ні!" на кожному автомобілі чи автобусі висів державний прапор! Це і зворушило до сліз: ми все ще віримо у цю державу, ми все ще закликаємо до неї. А може не в "цю", а в НАШУ? Чи, таким чином, намагаємося довести, що вона все ж НАША, попри всю зухвалість тих, хто ділить її?

В той же час банки теж занепокоєні. Асоціація українських банків прийняла звернення до уряду і Верховної Ради, в якому рекомендувала утриматися від популізму і закликала "звернути увагу на необхідність зміни стратегії законотворчості із захисту боржника на захист кредитора з метою уникнути остаточної дискредитації і дестабілізації банківської системи, що призведе до вкрай негативних наслідків для української економіки в цілому".

В той же час прозвучала пропозиція окремі борги соціально незахищених позичальників, яких Верховна Рада правильно хоче захистити, держава може викупити і реструктурувати, як це роблять інші країни.

Приміром, уряд РФ ухвалив рішення про викуп у банків проблемних іпотечних кредитів. На ці цілі виділено близько 200 мільярдів рублів (приблизно 7 мільярдів доларів). Викуповувати позики буде Агентство з іпотечного житлового кредитування.

Це агентство почне допомагати іпотечним позичальникам, що втратили роботу або частину доходу, надаючи банкам державні поручительства за боржників, які в 2009 році прострочать свої платежі.

Розстрочку оформлятиме банк, а Агентство, замість позичальника, стане платити по його кредитах. У випадку, якщо банк, де обслуговується боржник, відмовиться оформляти таку розстрочку, Агентство може повністю викупити кредит і самостійно відстрочити платежі.

Проте це не буде безкоштовно для позичальника. Знайшовши роботу, він повинен продовжити погашати первинний кредит, а також відсотки за відстрочення.

Проте російський уряд дає людям можливість не втратити найдорожче, дах над головою. А в нас не спромоглися і на це.

Порівнювати з європейськими країнами – взагалі зайве…

Хотіли, як в Європі, а опинились в… халепі

Коли старше покоління застерігало нас, мовляв, необачно добровільно всовувати голову в боргову кабалу, ніхто ж не знає, що буде завтра, ми, заспокоюючи їх, а частіше самих себе, говорили: "Вся Європа живе у кредит".

Не зважили на одне: Європа ЖИВЕ у кредит, ми тепер думаємо, як ВИЖИТИ, виплатити кредит і не протягнути з голоду ноги.

Ще навіть до того, як грянула фінансова криза (щоправда, щоразу дивуюся, коли начебто компетентні люди кажуть "грянула", це так само як "зима, як і щороку, прийшла несподівано") було ясно, що умови кредитування в нас і в країнах Заходу – це дві великих різниці.

Там кредити з низькими відсотковими ставками спрямовані на те, щоб допомогти громадянину, в нас – на те, щоб викачати з нього останнє.

Зараз, в умовах кризи, це ще очевидніше.

Влада Великобританії потурбувалися про безробітних, за якими числяться іпотечні кредити. Зокрема, тепер банкам дозволяють починати процедури відчуження нерухомості у боржників не раніше, чим через три місяці після простроченого платежу.

Крім того, британський уряд розробив особливий режим надання допомоги непрацевлаштованим позичальникам. Починаючи з 14-го тижня після втрати роботи, такі боржники можуть розраховувати, що держскарбниця оплачуватиме відсотки по іпотеці. Але за умови, якщо основна сума боргу не перевищить 200 тисяч фунтів.

В інших країнах зменшуються відсотки по кредитах до 0,5%, надаються пільги безробітним, одним словом, держава робить те, заради чого створена: регулює суспільні відносини і захищає своїх громадян.

Але це в них – державний механізм, а в нас – недолуге і примітивне колесо, яке хаотично крутиться і змушує від нього рятуватися.

Не станьмо зламаним поколінням! Або Як середньому класу показали "середній палець"

Втім, найгірше не те, що борговий зашморг на шиї довірливого українського громадянина затягується все тугіше. Не задушать, виживемо. Знаючи нашу історію, давню і не дуже, в цьому не сумніваюся.

І навіть не те, що катастрофічно падає рівень довіри до національної грошової одиниці і банківської системи. Для тих, хто поставлений на межу виживання, це не більш як чергова абстрактна "розумна сентенція" з екрану.

Найгірше те, що під загрозою існування покоління українців з новим типом мислення. Я не називатиму їх "середнім класом", як це нині модно. Справа в тому, що його класичного (такого, який би відповідав критеріям середнього класу у Європі) в нас ще дуже-дуже мало.

І першими під ударом опинилися ті, хто становив основу для його майбутнього формування.

Це люди, які, на відміну від своїх батьків, чітко усвідомили: марно чекати милості від держави. Вони надавали перевагу роботі без офіційного працевлаштування і будь-яких соціальних гарантій, але із заробітком, що дозволяв нормально прогодувати сім"ю перед надійним, але мало оплачуваним державним місцем роботи.

Вони як фантастику сприймали перспективу отримати квартиру, ставши на державну чергу і готові були переплачувати шалені відсотки і крутитися, як білка в колесі, щоб її купити самотужки.

Вони вірили тільки в себе і в просту істину: голову-руки маємо, роботи вистачає, заробимо і будемо жити, як люди. І брали кредити.

Знаючи, що віддавати їх буде важко, знаючи, що переплачують вдвічі-втричі. Але не підозрюючи, що їх можуть кинути аж ТАК.

Що ж, панове, це екзамен! Іспит на те, чи наша віра лише в себе не була даремною.

Чи ми піддамося на переконання тих, хто проводить черговий переділ влади і власності, чи змиримося з тим, що все погано в силу незалежних від них причин, тому треба покірно ждати і… платити, а точніше, переплачувати.

Чи ми все-таки доведемо, що у своїй єдності можемо не лише привести до влади, але й притягнути до відповідальності.

Тетяна Ємірова, для УП

P.S. У Литві, у Болгарії люди виходять на вулиці, влаштовують бунти, вимагаючи зміни керівництва країни, здається, народ захлинається від ненависті до політиків, котрі не виконують свого прямого обов’язку – не захищають їх.

Ми не можемо ненавидіти свою владу, ми колись її занадто любили. Ми, розчарувавшись, ставимося до неї з поблажливою гіркотою, сприймаємо її представників як успішних шоуменів, які максимум, що здатні нам гарантувати – яскраве дійство на одній з передач-клонів, які наплодив невгамовний Шустер, шукаючи все вигідніших умов на телеканалах.

Ми назавжди закарбували у головах: зміни влади для нас нічого не змінюють. Нам залишається розраховувати на те ж таки: голова-руки є – не пропадемо!

http://www2.pravda.com.ua/



Источник: agent.ua

Реклама



Нова форма геноциду – кредит, або Погляд з провінційного Луцька на національну проблему

6-02-2009, 08:10

Посмотрели: 1 201

Нова форма геноциду – кредит, або Погляд з провінційного Луцька на національну проблему

Слова "борг" і "кредит" начебто синоніми. Проте сприймали ми їх довгий час по-різному. Борг – традиційно з неприємними тривожними відчуттями. А кредит був чимось спокусливим, манливим з яскравих бордів і буклетів і, як запевняли привітні банківські працівники і знайомі, що вже оцінили це благо, – вигідним.

Борг – це те, через що не спиш вночі і втрачаєш спокій. А кредит – це те, що дозволяє купити омріяне авто ще до того, як на нього заробиш і вирішити сумнозвісне "квартирне питання". Та й взагалі "радіти життю вже сьогодні".

Час показав, що синоніми є синонімами – банківський кредит це той таки борг, через який втрачаєш спокій, житло, бізнес…

За що ми платимо?

Українці втомилися чекати і розчарувалися. Втомилися все життя сумлінно відкладати кровно зароблені "на книжку", щоб через десяток років дозволити собі, скажімо, авто (і то якщо "книжка" не обезціниться).

Втім, ми хотіли небагато. Хотіли мати ті елементарні речі, які в усьому цивілізованому світі є нормою: якісну побутову техніку, сімейне авто, власне житло.

І не наша вина, що наші зарплати не дозволяли цього всього придбати за рік чи два.

З цим ми вже змирилися і брали кредити під шалені відсотки на десять-двадцять років. І готові були працювати, щоб їх віддавати.

Та нас позбавили і цієї можливості. Втрачене робоче місце, зруйнований бізнес і вдвічі збільшена сума виплати по кредиту – такі реалії останніх місяців.

Таке враження, що це частина добре продуманого плану по знищенню "маленького українця" – вміло "підсадити" його на кредити і за допомогою цього ж таки кредиту знищити.

І вже зовсім не лишається сумнівів, що сплачуючи за доларовими позиками шалені суми, ми фінансуємо черговий переділ власності, що відбувається на найвищому рівні.

Та маленький українець, хоча і дуже терплячий, але ще й надзвичайно впертий. І ще не до кінця втратив віру у таку банальну річ, як справедливість.

Він пручається, як може і з останніх сил відстоює свої права.

Глас людей до тих, хто чинить не по-людськи

У Луцьку (до речі, в місті, в якому живуть традиційно сумлінні платники кредитів) розпочалася акція "Ні – кредитному рабству!", головна мета якої привернути увагу до проблем підприємців і не тільки, які втрачають змогу виплачувати кредити через непрогнозовані валютні коливання.

Вимоги учасників акції: відміна нарахування пені та штрафних санкцій, здійснення валютних кредитних платежів по курсу, який зафіксований на момент укладання кредитної угоди, без додаткових комісій, заборона підвищення кредитних ставок, надання позичальником кредитних канікул по тілу кредиту з нульовою кредитною ставкою, тощо.

Узагальнивши, можна виокремити одну ОСНОВНУ вимогу: розділити відповідальність за курсові коливання між трьома сторонами: банками, позичальниками і державою. А не перекладати все на плечі лише однієї з сторін, єдиної що точно не причетна до виникнення проблем.

Конкретно і чітко сформульована вимога, цілком правомірна і реальна у правовій державі, яка не перетворилася на безсовісного лихваря.

Але керівники регіональних відділень і філій банків, до яких звернулися учасники акції, насправді, не вирішують нічого. Максимум їхніх компетенцій – це відстрочка по виплаті "тіла" кредиту.

Вирішення проблеми на глобальному рівні – це питання керівників центральних відділень.

Втім, і те навряд чи.

Вирішення проблеми мало б стати обов’язком, у правовій державі. А у нашій – стати "жестом доброї волі" і актом милосердя до народу.

"Змилостивитися" мають власники банківського капіталу і держава.

Втім, тут потрібно поставити знак рівності: що ж є наша держава, як не власність кількох сімей олігархів?

І навряд чи пятигодинного автопробігу доведених до відчаю позичальників чи однієї палатки на центральному майдані одного обласного центру вистачить, щоб розірвати це замкнуте коло.

Треба діяти рішучіше і радикальніше. Поки наш глас не перетворився на останній знесилений зойк.

Від помаранчевого "Так" до сіро-чорного "Ні!". Або експериментальне перевиконання "п’ятирічки" в новітній українській історії

Зізнаюся, коли побачила на вулицях міста машини в плакатах "Ні – кредитному рабству!", які сигналили, привертаючи увагу, відразу ж згадала 2004. І так, як і тоді, хотілося плакати. Тільки вже не від радісного і зворушливого піднесення, а від образи за народ, який тоді гордо заявляв "свободу не спинити", а нині відчайдушно каже "Ні – рабству!".

Щоб зробити такі радикальні метаморфози всенародно обраним знадобилося рівно менше славнозвісної радянської "п’ятирічки". Своєрідний історичний рекорд по швидкості експерименту над населенням країни.

Та все поряд з плакатами з похмуро-чорним "Ні!" на кожному автомобілі чи автобусі висів державний прапор! Це і зворушило до сліз: ми все ще віримо у цю державу, ми все ще закликаємо до неї. А може не в "цю", а в НАШУ? Чи, таким чином, намагаємося довести, що вона все ж НАША, попри всю зухвалість тих, хто ділить її?

В той же час банки теж занепокоєні. Асоціація українських банків прийняла звернення до уряду і Верховної Ради, в якому рекомендувала утриматися від популізму і закликала "звернути увагу на необхідність зміни стратегії законотворчості із захисту боржника на захист кредитора з метою уникнути остаточної дискредитації і дестабілізації банківської системи, що призведе до вкрай негативних наслідків для української економіки в цілому".

В той же час прозвучала пропозиція окремі борги соціально незахищених позичальників, яких Верховна Рада правильно хоче захистити, держава може викупити і реструктурувати, як це роблять інші країни.

Приміром, уряд РФ ухвалив рішення про викуп у банків проблемних іпотечних кредитів. На ці цілі виділено близько 200 мільярдів рублів (приблизно 7 мільярдів доларів). Викуповувати позики буде Агентство з іпотечного житлового кредитування.

Це агентство почне допомагати іпотечним позичальникам, що втратили роботу або частину доходу, надаючи банкам державні поручительства за боржників, які в 2009 році прострочать свої платежі.

Розстрочку оформлятиме банк, а Агентство, замість позичальника, стане платити по його кредитах. У випадку, якщо банк, де обслуговується боржник, відмовиться оформляти таку розстрочку, Агентство може повністю викупити кредит і самостійно відстрочити платежі.

Проте це не буде безкоштовно для позичальника. Знайшовши роботу, він повинен продовжити погашати первинний кредит, а також відсотки за відстрочення.

Проте російський уряд дає людям можливість не втратити найдорожче, дах над головою. А в нас не спромоглися і на це.

Порівнювати з європейськими країнами – взагалі зайве…

Хотіли, як в Європі, а опинились в… халепі

Коли старше покоління застерігало нас, мовляв, необачно добровільно всовувати голову в боргову кабалу, ніхто ж не знає, що буде завтра, ми, заспокоюючи їх, а частіше самих себе, говорили: "Вся Європа живе у кредит".

Не зважили на одне: Європа ЖИВЕ у кредит, ми тепер думаємо, як ВИЖИТИ, виплатити кредит і не протягнути з голоду ноги.

Ще навіть до того, як грянула фінансова криза (щоправда, щоразу дивуюся, коли начебто компетентні люди кажуть "грянула", це так само як "зима, як і щороку, прийшла несподівано") було ясно, що умови кредитування в нас і в країнах Заходу – це дві великих різниці.

Там кредити з низькими відсотковими ставками спрямовані на те, щоб допомогти громадянину, в нас – на те, щоб викачати з нього останнє.

Зараз, в умовах кризи, це ще очевидніше.

Влада Великобританії потурбувалися про безробітних, за якими числяться іпотечні кредити. Зокрема, тепер банкам дозволяють починати процедури відчуження нерухомості у боржників не раніше, чим через три місяці після простроченого платежу.

Крім того, британський уряд розробив особливий режим надання допомоги непрацевлаштованим позичальникам. Починаючи з 14-го тижня після втрати роботи, такі боржники можуть розраховувати, що держскарбниця оплачуватиме відсотки по іпотеці. Але за умови, якщо основна сума боргу не перевищить 200 тисяч фунтів.

В інших країнах зменшуються відсотки по кредитах до 0,5%, надаються пільги безробітним, одним словом, держава робить те, заради чого створена: регулює суспільні відносини і захищає своїх громадян.

Але це в них – державний механізм, а в нас – недолуге і примітивне колесо, яке хаотично крутиться і змушує від нього рятуватися.

Не станьмо зламаним поколінням! Або Як середньому класу показали "середній палець"

Втім, найгірше не те, що борговий зашморг на шиї довірливого українського громадянина затягується все тугіше. Не задушать, виживемо. Знаючи нашу історію, давню і не дуже, в цьому не сумніваюся.

І навіть не те, що катастрофічно падає рівень довіри до національної грошової одиниці і банківської системи. Для тих, хто поставлений на межу виживання, це не більш як чергова абстрактна "розумна сентенція" з екрану.

Найгірше те, що під загрозою існування покоління українців з новим типом мислення. Я не називатиму їх "середнім класом", як це нині модно. Справа в тому, що його класичного (такого, який би відповідав критеріям середнього класу у Європі) в нас ще дуже-дуже мало.

І першими під ударом опинилися ті, хто становив основу для його майбутнього формування.

Це люди, які, на відміну від своїх батьків, чітко усвідомили: марно чекати милості від держави. Вони надавали перевагу роботі без офіційного працевлаштування і будь-яких соціальних гарантій, але із заробітком, що дозволяв нормально прогодувати сім"ю перед надійним, але мало оплачуваним державним місцем роботи.

Вони як фантастику сприймали перспективу отримати квартиру, ставши на державну чергу і готові були переплачувати шалені відсотки і крутитися, як білка в колесі, щоб її купити самотужки.

Вони вірили тільки в себе і в просту істину: голову-руки маємо, роботи вистачає, заробимо і будемо жити, як люди. І брали кредити.

Знаючи, що віддавати їх буде важко, знаючи, що переплачують вдвічі-втричі. Але не підозрюючи, що їх можуть кинути аж ТАК.

Що ж, панове, це екзамен! Іспит на те, чи наша віра лише в себе не була даремною.

Чи ми піддамося на переконання тих, хто проводить черговий переділ влади і власності, чи змиримося з тим, що все погано в силу незалежних від них причин, тому треба покірно ждати і… платити, а точніше, переплачувати.

Чи ми все-таки доведемо, що у своїй єдності можемо не лише привести до влади, але й притягнути до відповідальності.

Тетяна Ємірова, для УП

P.S. У Литві, у Болгарії люди виходять на вулиці, влаштовують бунти, вимагаючи зміни керівництва країни, здається, народ захлинається від ненависті до політиків, котрі не виконують свого прямого обов’язку – не захищають їх.

Ми не можемо ненавидіти свою владу, ми колись її занадто любили. Ми, розчарувавшись, ставимося до неї з поблажливою гіркотою, сприймаємо її представників як успішних шоуменів, які максимум, що здатні нам гарантувати – яскраве дійство на одній з передач-клонів, які наплодив невгамовний Шустер, шукаючи все вигідніших умов на телеканалах.

Ми назавжди закарбували у головах: зміни влади для нас нічого не змінюють. Нам залишається розраховувати на те ж таки: голова-руки є – не пропадемо!

http://www2.pravda.com.ua/



Источник: agent.ua

Реклама