"Я знаю атеїстів, які на війні повірили в Бога. І знаю християн, які втратили віру." Андрій Рибалко

 Серед найголовніших питань кризи віри: «Як всемогутній Бог міг допустити стільки зла?»

 Але насправді в моменти кризи ми перестаємо вірити не в Бога, а у своє уявлення про Нього.

 Можливо, комусь буде близьким моє бачення. Пам’ятаєте фільми про постапокаліпсис, де герої виживають у світі після великої катастрофи? Так от - ми живемо у постапокаліптичному світі. Найбільша катастрофа людства вже сталася. В Едемському саду. Коли Адам і Єва відійшли від волі Бога. Коли в людську природу увійшов гріх, а з ним - біль, голод, хвороби і смерть.

 Чи міг Бог цьому запобігти?

 Бог створив людину за Своїм образом і подобою. Тобто маленьким потенційним богом, наділеним здатністю до творчості й любові. І неодмінно - свободою. Якби людина не мала можливості відійти від Бога, то не мала б і свободи. Бог дав Адаму і Єві єдину заборону. І вони скористалися своєю свободою, щоб її порушити. А порушивши її, втратили досконалість. У волю людини увійшло зло.

Гріх — це не правопорушення. Це хвороба, похибка, відхилення від первісного задуму Творця.

 Апостол Павло дуже влучно описує цей стан у Посланні до Римлян: «Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, — роблю».

 Та навіть те, що ми вважаємо добром, може стати злом.

 Комуністи хотіли рівності та справедливості — і створили ГУЛАГ.

 Гітлер мріяв про велич Німеччини — і занурив її в пекло.

 Путін, можливо, теж переконаний, що чинить добро для свого народу, коли посилає «Шторм-Z» штурмувати чергову посадку на нашій землі чи запускає чергову балістичну ракету по українському місту.

 Питання полягає не в тому, чому у світі є зло. Справжнє питання — як у цьому світі досі існує добро?

 Попри все, Бог не покинув нас. Ми пішли від Бога. Але Бог прийшов до нас — у цей грішний світ. Бог став людиною.

 Де був Бог у Бучі, в Маріуполі, у Бахмуті, Сумах?

 Він був поруч. Розіп’ятий на хресті.