"Україна та росія утримують приблизно по 5000 військовополонених кожна", - Тимофій Милованов.

Орки

 В таборі для полонених на заході України утримуюють людей з 30 країн світу — від Того до Шрі-Ланки, від Італії до Словаччини. Більшість із них потрапили на війну через обіцянки грошей або звільнення з в'язниці.
 Багато кажуть, що їх обдурили і заманили в росію під виглядом роботи, пише WSJ.
 Франк Даріо Манфуга, музикант з Куби, каже, побачив в Facebook оголошення про роботу столяром у росії.

"Нам необхідно не просто воювати, а ще й зробити нашу державу такою, за яку варто воювати", - Валерій Маркус.

Валерій Маркус

 Після розслідування по Міндічу у вас в голові могло з’явитись просте, але небезпечне питання: навіщо взагалі щось робити для цієї країни? Для чого терпіти, жертвувати, відкладати особисте життя? Чому не поїхати десь в Португалію, і не слухати Атлантику замість новин?

"Що таке "мир" для України? Це наша підготовка до війни", - Тетяна Чорновол.

Тетяна Чорновол

 Слово Касандрі....А тепер послухайте мене: ту людину, яка першою в цій країні публічно попередила про бліц наступ Путіна на Київ ще в 21 році.
 Що таке "мир" для України? Це наша підготовка до війни. Розжовую. Якщо мирний план передбачає нашу інтенсивну підготовку до війни це мирний план. Якщо ні -це катастрофа, ще більша війна, ще більше смертей. Живі будуть заздрити загиблим....

"От з такими сподіваннями світ входить у листопад." Валерій Пекар.

 

 Настає листопад, і за логікою, мали би розпочатися мирні переговори. Адже росія не змогла досягти за літо-осінь жодних стратегічних цілей, тож нема підстав сподіватися, що зможе досягти надалі. Тим часом санкції посилюються, буде тільки гірше, і логічно було би вийти на перепочинок (так потрібний росії) тоді, коли ще все не так погано, коли ще не пізно.

Що насправді стоїть за словами «командир віддав наказ».

 

 Між наказом і людяністю — дуже тонка грань.
Іноді її не видно зовсім.
Та саме вона відрізняє командира від ката, лідера від чиновника, людину від системи.
Бо можна віддати наказ — і залишитись людиною.
А можна його виконати — і втратити себе.

"Як український вчитель перестав бути «зорею світовою», або про полиновий присмак прийдешнього освітянського свята." Ігор Лікарчук.

 

 Наприкінці 40-х років минулого століття в Україні народилася щемлива й харизматична пісня «Вчителько моя» Андрія Малишка та Платона Майбороди. Вона довго жила в народі й досі звучить на урочистостях. Щоправда, дедалі рідше… Чи не тому, що сьогодні слова про «зорю світову» сприймаються радше з іронією та смутком. Або, навіть, зі сміхом...
 Чи, можливо, тому, що в нашій освіті упродовж останніх десятиріч насаджувався принцип: все що старе - то погане. Включаючи людей з досвідом…

"Не варто тішитись, що у сусіда зламалась табуретка, коли горить власна хата", - Андрій Іллєнко.

 

 Попри пиху і дурість значної частини польських політиків — я не буду зловтішатися та іронізувати з приводу шахедної атаки на Польщу.
Не тому, що мені подобається те, що робить і заявляє польська влада і частина польського суспільства. Мені це дуже не подобається і я кажу про це регулярно.

"Сотні тисяч СЗЧ і дезертирства: чому армії потрібна мотивація, а не примус!?" Дмитро Разумков.

 

 В Україні сьогодні — понад 200 тисяч справ по СЗЧ і близько 50 тисяч по дезертирству. І це лише офіційна статистика. На фронті кажуть: реальні цифри ще більші.

 Але влада робить все, щоб ці показники збільшувалися. Вона постійно продовжує закони, що дозволяють вільно повертатися після СЗЧ. Це демотивує армію й деморалізує тих, хто воює постійно. 

Це була чудова робота. А потім система зламалась…

 

 

 Згадую свої шість років роботи вчителем у сільській школі. Море позитиву.
 А потім півтора десятиліття директорування у відродженій гімназії. Ух який драйв!
 Так, вчителювання – це найскладніша робота у всьому світі, але яке неймовірне задоволення, коли діти на твоїх очах починають прогресувати!!!
 Це була така чудова робота. Але останнім часом в шкільній освіті стало дуже погано.