“Лабуба” — дитя лісового диявола: небезпечна гра, яку ви пускаєте в дім?
У дитячих руках — плюшева іграшка. В головах дорослих — нуль запитань.
А мали б бути. Бо ця істота — не просто вигадка, а витончений маркетинговий експеримент, що розмиває межі між добром і злом, страхом і симпатією, нормальністю і окультизмом.
Чому ЛАБУБА — це не просто “іграшка з інтернету”?
1. Вона викликає змішані емоції: страх + сміх. Це дитя лісового диявола.
Це основа когнітивного дисонансу, який руйнує здатність дитини чітко розуміти:
Це лякає — значить, небезпечно. Це миле — значить, безпечно.
Коли страх викликає сміх — це вже не психічне здоров’я, а психологічна пастка.
2. Її образ — гібрид демонічного та дитячого.
У казках зло завжди мало форму: змій, відьма, злий вовк.
Лабуба — розмита межа, а не форма.
А коли дитина не може ідентифікувати зло — вона стає вразливою жертвою в реальному житті.
3. Її "лісове походження" — романтизація темного.
Під виглядом "мудрості природи" просувається архетип анархічного, безбожного духа, що не має моралі.
Це не бабайка, яку можна перемогти — це ідея, яку не помічають.
Як Лабубу розкрутили? Маркетинг на рівні підсвідомості:
1. Візуальний шум і мікронасичення образу
— “Меми”, відео, фрази, пісеньки — неочевидна, але тотальна присутність у цифровому середовищі.
2. Естетика абсурду
— Трюк: подати щось дивне як “дуже модне” — і дитина боїться не Лабуби, а бути "відсталою". Бути не такою, адже у всіх є лабуби.
3. Заборонений плід
— Чим більше дорослі ігнорують чи не пояснюють, тим більше образ стає “таємничо-притягальним”. А потім — улюбленим.
Чому це небезпечно для психіки дитини?
- Бо реальність змішується з гротеском. Дитина перестає вірити у чітке добро — а значить, і в справедливість.
- Бо формується толерантність до образу зла, його "естетика".
- Бо це перший крок до глибшого захоплення темними образами — аж до сатиричних, демонічних, знецінюючих усе світле.
Що робити батькам?
- Запитувати: “Що тобі в ньому подобається? Чому?”
- Розповідати казки, де добро має силу, а зло — форму.
- Створювати позитивних героїв разом із дітьми: через малюнки, історії, ігри.
- І головне — не боятися називати речі своїми іменами.
Порадувало, що діти прийшли з лабубами, а в процесі творчої діяльності в Art-studio Malen забули про них. Тому що активізувався неоокортекс.
Замість того, щоб забороняти — зробіть сильніше. Зробіть змістовніше.
Діліться цим постом із тими, хто хоче, аби їхні діти росли з ясними очима — а не під мороком “модної гри”.
Психолог Людмила Башук
Мітки: лабуба