Для мене важливо, щоб усе було так, як я хочу

Одного разу, сидячи в кав’ярні, я почула, як дівчина за сусіднім столиком сказала офіціантці:

– Для мене важливо, щоб усе було так, як я хочу. Тож ось – я хочу, щоб ви принесли мені каву одразу, щоб я могла її пити не поспішаючи, поки чекаю гаряче.

Але коли офіціантка принесла каву разом із гарячою стравою, дівчина спокійно, але чітко сказала:

– Зараз ви принесли мені каву і гаряче одночасно. Поки я їстиму гаряче, кава охолоне. Поки питиму каву – охолоне моя страва. Запивати рибу кавою я не збираюся. Я прийшла, щоб отримати задоволення від їжі, від кожної страви окремо. Зараз кава вже не на часі. Заберіть її. Ви запізнилися.

Вона сказала це твердо й без жодної агресії. Офіціантка мовчки забрала чашку.

Я замислилася – а чи так само у мене з людьми?

Дівчина одразу говорить усе наперед. Домовляється «на березі».

Вона знає, чого хоче, і прямо це озвучує.

Вона не пристосовується до чужої зручності, бо має власні потреби.

Вона не погоджується на те, що хтось зробив абияк.

Вона хоче отримати якість і не йде на компроміс…

Чому мене так вразив цей діалог?

Бо це був майстер-клас.

Ми приходимо в кав’ярню, щоб нам було добре. Щоб нас почули, смачно нагодували і привітно провели. Ми цього варті.

Часи, коли я боялася попросити чи створити комусь «незручність» своєю потребою, минули. Я тут по праву.

Але чи чітко я висловлюю свої бажання? Чи вимагаю уважного ставлення до них? Чи можу я відмовитися від того, що зроблено не так, як я хочу?

Я ніколи не вміла відмовлятися від того, що мені не потрібно. Від того, чого я не просила. Від того, що зробили неякісно, нечесно, як зручно їм.

Чому, якщо люди роблять так, як зручно їм, а не так, як потрібно мені, я мовчу?

Я б хотіла ось так, але людям це невигідно.

Я б хотіла вчасно, але люди зробили, коли згадали.

Люди роблять так, як вміють, а часто вони мало що вміють.

Але в них є шанс навчитися.

Ця дівчина навчила мене говорити. Точніше, я навчилася говорити завдяки їй.

Тепер я заздалегідь пояснюю людям, як хочу. Що хочу. У якій послідовності хочу.

Я уточнюю всі деталі, запитую про склад страв, якщо замовляю в закладі.

Я навчилася говорити.

Це перший пункт.

Другий – після того, як я все пояснила, я чекаю, що людина зробить так, як ми домовилися.

Бо ми все прояснили.

Бо вона мене почула.

Бо так правильно.

І якщо вона не зробить так, як ми обговорили, я не буду цим задовольнятися.

Я більше не прийду в цей заклад, бо мене тут не чують. Бо тут не вміють добре.

Але це ж не про кав’ярню.

Ця дівчина навчила мене говорити про свої бажання. Узгоджувати все, без зайвих сподівань.

І якщо людина не постаралася мене почути – я не буду «якось».

– Я не буду їсти, якщо несмачно.

– Я не буду терпіти, якщо нечесно.

– Я не повернуся до тих, хто не цінує.

Бо я навчилася говорити.