Історії стійкості юних авторів із Харківщини увійшли до всеукраїнської книжки «Сильніші за темряву».

 Історії одинадцяти дітей і молодих людей із Харківщини увійшли до інтерактивної книжки «Сильніші за темряву», створеної за результатами всеукраїнського творчого конкурсу. Через літературні твори, малюнки та відеороботи юні автори розповіли про власний досвід життя під час війни, пам’ять про рідний дім, подолання випробувань і те, що допомагає їм не втрачати віри в майбутнє.

 Книжку презентували 11 жовтня 2026 року під час підсумкової зустрічі літературно-мистецької онлайн-резиденції «Сильніші за темряву». Вона стала головним творчим результатом однойменного соціокультурного проєкту, покликаного зробити почутими голоси покоління українських дітей і молоді, які зростають під час війни, та зберегти їхні історії як свідчення нашого часу.

 Особливість проєкту — акцент не стільки на складних обставинах, які довелося пережити юним українцям, скільки на їхній внутрішній силі, здатності долати труднощі, підтримувати інших, навчатися, творити й будувати плани на майбутнє. Організатори прагнули допомогти дітям і молоді не лише розповісти про пережите, а й усвідомити власну стійкість та побачити цінність свого досвіду.

 Проєкт об’єднав всеукраїнський творчий конкурс, який тривав із 1 липня до 25 серпня 2026 року, онлайн-резиденцію, майстер-класи та зустрічі з митцями, журналістами, художниками й військовослужбовцями. До участі долучилися діти та молодь віком до 21 року включно з різних регіонів України, зокрема з прифронтових і деокупованих територій, а також ті, хто через війну був змушений переїхати до інших областей чи за кордон.

 Харківщина стала одним із найактивніших регіонів конкурсу. До підсумкової книжки журі відібрало роботи одинадцяти юних авторів, пов’язаних з областю. Кожен із них знайшов власний спосіб розповісти про пережите — через слово, образ або відео.

 У номінації «Малюнок/комікс» до збірки увійшла робота Надії Бєлікової (18 років) під назвою «Надія» та Варвари Пасарьової (16 років), що має назву «Невдача на ХАТОБі». Обидві учасниці з Харкова.

 

 Третьою роботою в цій номінації став малюнок Марії Батраченко (14 років), родом із села Липці, що має назву «Мій світанок після темряви».

 Через художні образи дівчата передали особисті переживання та власне бачення подій.

 У номінації «Відеоролик/відеоблог» представлена робота Анастасії Касімової (14 років) із селища Слобожанське, яка розповіла про своє життя в окупації, символізм, здавалося б, побутових та звичних речей, які допомагали триматися разом – її робота має назву «Баночка цукру».

 Журі також відзначило роботу Дмитра Надолішнього (13 років) із села Великі Проходи, під назвою «Там, де залишилось дитинство» - про рідний дім, який довелося залишити та своє нове життя («І ось сьогодні в нас уже нова є хата, / Тут тихо й затишно, і мама не кричить. / Але вночі я згадую багато Про те життя, що обірвалось вмить»).

 Ще однією роботою стало відео Поліни Цибульник (17 років) із Харкова. Вона розповідає про свої успіхи, те, як йде до мети та досягає успіху, незважаючи на драматичні події, які пережила. 

 Всі учасники доповнили відеоролики особистими фото та відео, але сам стиль трохи відрізнявся – у Поліни та Анастасії він був більш документальний, у той час як Дмитро обрав поєднання літературного твору та відео супровід.

  Ще п’ятеро учасниць представлені в літературній номінації.

  Олександра Стріляна (17 років) із Солоницівки, робота якої має назву «Від звуку ракет рятує лиш вуаль краси» - Олександра описала власні спогади про перші дні війни, намагалася пригадати свої думки, сподівання: «…Сподіваюсь, колись зло загине, і вуаль краси обгорне собою все, навіть якщо деякі рани не залатаєш нічим».

 Наступна учасниця, Мілена Ключка (12 років) із Яковлівки, з легкою іронією описала власні страшні спогади та сучасність, описавши побут тисяч українців зараз: «У мене з’явився ранковий ритуал: щойно я прокидаюся, то йду дивитися у вікно, щоб переконатися, що планета ціла і нам є де жити.».

 Вероніка Барановська (16 років) із Харкова, надіслала роботу «Дитинство опалене війною», описала свої спогади та мрії: «…Сьогодні ж я мрію про звичайні речі. Про школу, де уроки перериває тільки дзвінок. Про друзів і рідних, яких можна обійняти, а не лише побачити через екран телефона. Щоб одного дня можна було будувати плани на кілька років уперед і не хвилюватися, що чергова ніч їх змінить. Найбільше я мрію про те, щоб мені не доводилося згадувати, яким було життя до війни. Щоб воно стало просто життям.».

 Поліна Єфімова (18 років) із Лозової передала свої спогади, про дім та місця, яких вже немає, шлях до яких збережений лише у пам’яті: «…А потім життя навчило мене найболючішої істини: людина ніколи не знає, коли востаннє бачить своє щастя. Якби тоді мені сказали, що одного дня я більше не зможу пройти тією знайомою вулицею, не зможу відчинити стару хвіртку, не побачу, як сонце сідає за соснами Зеленого Клину, я б не повірила. Діти не вірять у незворотність. Вони впевнені, що все дороге чекатиме на них вічно.».

 Учасниця Надія Баличева (18 років) із Південного, описала свій шлях протягом повномасштабного вторгнення, розповіла про маленькі радощі та речі, якими сама пишається особливо «Я навчилася жити з викликами, які з’явилися, коли почалося повномасштабне вторгнення. Чашка чаю, випита в тиші, а не під звуки сирен; написаний виховний захід за наявності інтернету, а не без нього; виконане домашнє завдання зі світлом, а не при свічці, та можливість бути поруч із рідними — це те, що тепер я ціную по-справжньому.».

 Учасниці доповнили свої твори особистими світлинами, які перегукуються з текстом, та доповнюють його, і є розміщеними та сторінках книжки.

 Не всі автори сьогодні живуть у рідних містах і селах. Через війну декому довелося змінити місце проживання, звикати до нового оточення, навчатися далеко від дому. Та Харківщина залишається важливою частиною їхньої пам’яті й творчості. У цих роботах поряд із болісними спогадами звучать любов до рідного краю, бажання повернутися, вдячність людям, які підтримують, і віра у власні сили.

 Книжка «Сильніші за темряву» вийшла в інтерактивному форматі. Літературні твори можна не лише прочитати, а й прослухати у виконанні самих авторів, а відеороботи — переглянути за QR-кодами. Видання доступне у друкованій та електронній версіях. Також створено аудіокнижку, завдяки якій читачі можуть буквально почути голоси юного покоління.

 Ознайомитися з книжкою, прослухати твори та безкоштовно завантажити видання можна на платформі творчої молоді «Успіх усупереч»:

https://uspikhusuperech.com.ua/proekt-silnishi-za-temryavy-2026/tvorchi-roboty-ta-kniga/

 Сильніші за темряву» — це більше, ніж збірка конкурсних робіт. Це спроба зберегти для майбутнього живі свідчення покоління, чиє дитинство та юність припали на війну. Водночас проєкт дає самим дітям і молоді можливість побачити себе не лише свідками складних подій, а й людьми, які вже сьогодні демонструють силу духу, відповідальність і здатність рухатися вперед.

 Проєкт реалізовано громадською організацією «Краєзнавчо-культурне товариство “Д.І.Я.”» у партнерстві з Дніпровським національним університетом імені Олеся Гончара, зокрема факультетом психології та спеціальної освіти, за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Культура. Регіони».

Мітки: Сильніші за темряву, творчий конкурс, діти Харківщини