Сьогодні в українських школах лунає останній дзвоник.
Цьогорічні випускники прийшли до школи тоді, коли війна вже торкнулася життя України. А дорослішали під час пандемії, дистанційного навчання, блекаутів, сирен і укриттів.
Вони не обирали таких випробувань. Але навчилися триматися, допомагати один одному і не втрачати себе там, де і дорослим часом було дуже важко.
Вся Україна вже бачила символ цього покоління - випускний вальс харківських дітей біля руїн 134-ї школи у 2022 році. А нині - не лише у Харкові, а по всій Україні - діти знову чують дзвоник, складають іспити та будують плани.
Сьогодні багато говорять про те, якою буде Україна після війни. Але відповідь на це питання вже є. Наше майбутнє будуть творити ті, хто стоїть на шкільних лінійках - у Харкові, Херсоні, Запоріжжі, Миколаєві, Сумах, Дніпрі, Одесі, Києві. У містах і громадах, які жили під обстрілами, але зберегли головне - своїх дітей, їхні мрії, їхвіру у майбутнє.
Я хочу, щоб кожен випускник знав: ми пишаємося вами не лише за результати. Ми пишаємося тим, як ви пройшли цей шлях. Тим, що не перестали вчитися. Тим, що зберегли в собі світло.
І наше, доросле, завдання - зробити все, щоб ви могли не просто виживати, а жити. Вчитися. Працювати. Кохати. Будувати своє майбутнє - саме тут, в Україні.
Бо після всього, що ви пережили, ви заслуговуєте не лише на атестат. Ви заслуговуєте на мир. На безпеку. На великі можливості. На країну, яка вміє берегти своїх дітей.
Пишаюся кожним і кожною.
Пишаюся нашими вчителями, батьками, Харковом і Україною.
Вірю в нашу молодь. Вірю в Харків. Вірю в Україну.
