Моя бабуся, царство Небесне, казала: "Гріх сміятись над убогими - не приведи Господи опинитись на їх місці. Гріх сміятися над каліками - не приведи Господи опинитись на їх місці. Смійтеся над старими - дай Боже дожити".

Так от. Я сьогодні про старість в Україні. І тут зовсім не до сміху.

 Старість — це коли Всесвіт каже: "Гра закінчена", але ти ще сидиш на лавці запасних і просиш: "А можна ще одну спробу?"

 Людина — це єдина істота, яка мусить вчитись усе життя, щоб потім... забути де поклала окуляри. Ми проходимо довжелезний шлях, щоби подорослішати. Збираємо по крихтах досвід, обпечені, але мудрі. І от, коли ти нарешті став таким, як треба — мозок ясний, серце навчене, очі бачать крізь брехню — тіло каже: «А тепер, любий, тобі хана. Ляж і полеж».