"Старість - не радість". Victoria Yesaulenko.

 Моя бабуся, царство Небесне, казала: "Гріх сміятись над убогими - не приведи Господи опинитись на їх місці. Гріх сміятися над каліками - не приведи Господи опинитись на їх місці. Смійтеся над старими - дай Боже дожити".

 Так от. Я сьогодні про старість в Україні. І тут зовсім не до сміху.

 В чатику колишніх одногрупниць одна опублікувала пост знайомої, яка дожила до "пора на пенсію". Пані детально описала ходіння по муках і фінальний приз - пенсія після десятиліть роботи вчителькою. 250 доларів.

 250 доларів. Це не "гідна старість". Це "виживання з елементами приниження".

 Я прочитала і зрозуміла: якщо існує пекло, то в Україні воно не після смерті. Воно після 60.

 Причому у нас же навіть не смажать. Просто змушують стояти в черзі. У трупарню.

 Колись у дитинстві я читала фантастичне оповідання: Земля - це щось типу тюрми для відпрацювання косяків попередніх життів. І кожній душі дістається саме та планида, яку вона "заслужила".

 Слухайте, я не знаю, що ми там робили в минулих інкарнаціях, але в нас точно був якийсь колективний гріх. Бо логіка в Україні проста: чим довше ти живеш - тим винніший.

 Я не про еліту, яка старіє в своїх маєтках на теплих морях. Я про звичайних людей.

 Ось що реально чекає більшість українців у старості:

- Пенсія, якої ледве вистачає на комуналку і найдешевші продукти.

- Медицина, яка офіційно безкоштовна, а по факту коштує кожен крок навіть поруч лікарні, а вже якщо зайдеш… Включаючи нерви, час і віру в людство.

- Самотність: дітям, якщо вони є, зазвичай не до старих і це правильно, вони виживають у своєму пеклі. Друзі або померли, або роз'їхались, або самі вже не витягують.

- Міста, побудовані так, ніби старість - це сором, який треба приховати. Розбиті тротуари, відсутність пандусів, ліфтів, лавочок, нормальних умов.

- Бюрократія, яка з роками стає не простішою, а витонченішою. Держава наша не дорослішає чомусь, а перетворюється на нагулуватого гопника.

- Відчуття невидимості: тебе помічають лише тоді, коли ти стаєш проблемою. І то не факт.

 І все це - на фоні війни, тривог і відсутності базового відчуття, що завтра взагалі буде.