Всі хочуть дітей слухняних, вихованих, добрих, але чи показуємо ми їм власним життям приклад такої поведінки?

 

 Діти, наче губки, вбирають усе, що бачать і чують довкола. Вони наслідують нас у словах, у вчинках, у ставленні до людей. Ми хочемо, щоб вони були чесними, а самі іноді лукавимо. Бажаємо, щоб вони не грубіянили, а самі можемо не стримати емоцій. Мріємо, щоб вони були добрими і чуйними, але чи вистачає нам самим терпіння та милосердя до інших?

 Дитина – це дзеркало батьків. Якщо ми хочемо бачити у ньому світле відображення, то мусимо самі бути тими, хто наповнений любов’ю, добром і миром. Бо виховання – це не слова, а життя. Не повчання, а приклад.

 І коли ми з любов’ю виправляємо себе, наші діти зростають у благодаті. І це вже не лише їхній шлях, а наш спільний, бо кожен наш вчинок відлунюється в їхніх серцях.