Сьогодні була учасницею ситуації, яку точно кожен із нас бачив в міському транспорті.

 Багато людей за останній час непомітно змінили своє ставлення до буденних речей.

 Змістився наш фокус уваги, і це цілком зрозуміло, адже навколо кожного дня так багато глобальних викликів.

 Чутливість дорослих мимоволі притупляється - це нормальна захисна реакція психіки.

 Але є ситуації, коли байдужість дорослих межує з жорстокістю. Особливо, коли це стосується безпеки та беззахисності дітей.

 Для мене велике питання, як достукатись до здорового глузду та серця дорослих, і воно лишається відкритим.

 Сьогодні була учасницею ситуації, яку точно кожен із нас бачив в міському транспорті.

 Центр міста, автобус.

 Їду проводити заплановані заняття.

 Контролер голосно, на весь салон, починає перевіряти оплату за проїзд.

 Дівчинка років десяти.

 Вона нервово порпається в своєму безрозмірному рюкзакові, червоніє, ледве стримуючи сльози, а в очах безвихідь і… сором?

 Розгублено притискає до себе телефон, який, мабуть, розрядився (привіт цифровізація).

 Сплатити за проїзд вона не змогла.

 І це не класичний «заєць».

 Це просто дитина.

 І як будь-яка дитина, вона могла забути вдома учнівський квиток, гаманець, гроші чи навіть телефон.

 Батьки могли замотатися і не встигли скинути гроші на картку.

 Дитина могла загубити готівку по дорозі або просто витратила на кілька гривень більше в шкільній їдальні - так буває.

 Це банальні дрібниці в житті дорослого, але величезний, паралізуючий стрес для дитини.

 В такий момент дитина абсолютно беззахисна перед агресією та тиском контролера.

 Я не чую, що саме він почав їй казати, але бачу, як дівчинка починає червоніти. Кілька секунд і голос контролера вже мені чути, звучать слова «штраф» та «викличу поліцію».

 Знаєте, коли дорослому кажуть, що через відсутність оплати проїзду, він має сплатити штраф, його не випускають з транспорту та погрожують викликом поліції - це справи дорослих.

 А коли це все вивалюють на дитину - це чий вибір?

 Чия помилка?

 Мені добре видно реакцію інших расажирів і це дуже сумно.

 Хтось ховає очі в телефон і можливо думає: «Мене це не стосується».

 Хтось міркує: «А навіщо мені втручатися?».

 А хтось: «Це батьки винні, хай краще стежать».

 Або: «Я ж заплатив - всі мають платити».

 Уявимо інші обставини.

 Перспективи залишитись на незнайомій зупинці, бо контролер висадив дитину.

 Саму.

 А якщо це вечір, дощ чи мороз, повітряна тривога?

Це точно про відповідальність чи самоствердження за рахунок дитини?

 Що чекає на цю дитину за дверима автобуса, якщо вона залишиться одна на вулиці в незнайомому місці.

 Я не знаю, яку відстань їй доведеться йти пішки до дому.

 Контролер уже набрав повітря в легені, щоб продовжити «виховувати» дитину на людях.

 Вкотре не змогла вдавати, що нічого не відбувається.

 Я підійшла, приклала свою картку до валідатора і голосно сказала контролеру, що за дівчинку щойно заплатила.

 У контролера був дуже здивований вигляд.

 Мабуть тому, що він не встиг заблокувати валідатор, зосередившись на дівчинці?

 Чи він очікував сплати штрафу?

 Потім я повернулася до дівчинки, посміхнулася і сказала: «Все добре. За твій проїзд сплачено».

 Ви б бачили, як у неї буквально «видихнули», плечі. Як зник цей дикий переляк в очах.

 Вона тихо сказала «Дякую», а через три зупинки вийшла.

 Вартість одного квитка, як ціна гідності, безпеки та спокою дитини.

 Чи результативне засудження контролерів, які діють за інструкцією але зі своєрідним особистим виконанням?

 Скоріше ні.

 Чому не можна сплатити за проїзд безпосередньо в транспорті і готівкою - для мене особисто взагалі окреме велике питання.

 Але інші, ті дорослі пасажири поруч, можуть і мають бачити людину.

 Маленьку людину.

 Так легко усвідомлювати: від нашої небайдужості залежить емоційний стан, а іноді й життя дитини поруч.

 Просто в моменті.

 Ви можете заплатити за дитину.

 Без зайвих повчань, коментарів і запитань «а чому в тебе немає грошей?».

 Без публічного оцінювання.

 Просто сплатити проїзд.

 Ви можете заступитися фізично.

 Якщо дитину намагаються принизити чи на неї починають кричати - зупинити цей тиск своєю присутністю поруч та спокійним голосом.

 Захищаючи її від приниження.

 Світ стає іншим, коли дорослі перестають помічати проблеми дітей.

 Цілком реально повернути в наші будні трохи тепла та людяності.

 Хоч на одну поїздку.