"Освіта таки втрачає розум". Ігор Лікарчук.
У моїй пошті починають зʼявлятися листи, в яких розповідають, що для підготовки танцю випускників на святі останнього дзвоника чи випускному, задовго до них починаються тренування дітей з найманими фахівцями.
За чималі батьківські гроші.
Дуже часто ці тренування відбуваються, в тому числі і за рахунок уроків, особливо якщо свято вже наближається.
Якщо це правда, то виникає одне питання: «Для чого такі танці? І що вони символізують?»
Відверто кажучи, я думав, що демонстрація танців - це результат багаторічної роботи з естетичного та фізичного виховання в закладі освіти, коли танець став потужним засобом формування особистості.
А виявляється, що це елементарна показуха. Для звіту. Як форма мавпування: щоб було так, як у всіх. Черговий бамбуковий літак. Шоу.
А іще - черговий вияв педагогічного лицемірства. І у багатьох випадках - авторитаризму: «Не танцюватимеш - матимеш проблеми»
І якби лише танець. Але ж навколо нього, як правило, виникає цілий ринок: хореографи, фотозони, відеографи, дим-машини, оренда, костюми, постановки…
Таке свято поступово перестає бути педагогічною подією. Воно стає платним перформансом
Ми вже настільки звикли до імітації, що навіть шкільний танець перетворили не на мистецтво, а на форму окозамилування. На якій хтось заробляє.
Освіта таки втрачає розум.
Але дивуватися немає чому. Якщо для найвищих освітянських чиновників шоу стало невідʼємною частиною їхнього життя, то чому має відставати якась маленька школа? Танцюємо далі…
Ігор Лікарчук