У цьому реальному світі, де ми живемо, абсурд не просто можливий, він відбувається у нас на очах.

 І раптом ваш сусід звонить в двері попросити солі і вирубає вас бейсбольною биткою. Коли ви, весь у крові, приходите до тями, бачите, як він бухає на вашій кухні з корєшами.

 Ви намагаєтеся викинути його зі своєї квартири, але він забарикадувався за дверима і не планує повертати вашу кухню.

 І тут починається найцікавіше. Сусіди по під'їзду, всі ці милі люди. Дядя Саша, який дарував тобі цукерки, поки ти був малим, тьотя Оля зі своїми котами, Дімка, з яким ви лазили по сусіднім садам і ходили до дівчат – всі ці милі люди опустили очі і кажуть тобі: Сєрьожа, ми ж за тебе, ти ж знаєш! Але ну ти ж розумієш, що він сильніший? Ну уступи йому! Бо ж в домі стало неможливо жить! Зранку до ночі ваші скандали, ми не висипаємося, діти бояться.

 Ти трохи в а***ї від таких розкладів, але люди дурні, що з них взяти. Викликаєш поліцію.

 Поліцейський приїздить через 15 хвилин і ти з подивом бачиш, що він проходить повз тебе і йде обійматися з твоїм сусідом-хуліганом.  Вони закриваються на твоїй кухні і про щось мило розмовляють.

Потім поліцейський виходить і каже, що все добре, він про все домовився. Ти переписуєш на сусіда кухню, а він дозволяє тобі користуватися твоїм туалетом.

 Ти думаєш, що це якийсь жарт і намагаєшся пояснити поліцейському, що тобі не треба дозвіл сусіда на користування своїм туалетом. Бо туалет і так твій по праву власності, яке ти маєш на всю квартиру.

 Поліцейський дивиться на тебе, як на ідіота і починає дратуватися. Він каже тобі, що права власності на квартиру – це, звичайно, добре, але треба враховувати РЕАЛІЇ! А вони наступні – в туалеті сидить кореєць, друг твого сусіда. Ти не контролюєш свій туалет і маєш бути вдячним поліцейському, що віддаси сусіду тільки кухню, а дві кімнати залишаться твої! І навіть в туалет будеш ходити, якщо будеш чемний.

 Звучить, як абсурд?

 Так, звичить, як абсурд. Бо це і є абсурд. Абсолютно ідіотська ситуація, яка була б неможлива у реальному світі.

 Але, стопе!!! Ми живемо у реальному світі і просто зараз, у реальному світі, президент США за нашою спиною домовляється з військовим злочинцем путіним, скільки нашої землі і наших людей віддати путіну за його ОБІЦЯНКУ залишити нас у спокої.

Обіцянку, яку він вже давав, коли підписував Мінські угоди. А ще раніше давав, коли підписував Великий Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 31 травня 1997 року.

 А ще раніше давав обіцянку бути ГАРАНТОМ БЕЗПЕКИ України згідно Будапештського Меморандуму від 5 грудня 1994 року.

Тобто в цьому реальному світі, де ми живемо, абсурд не просто можливий, він відбувається у нас на очах. З нами у головній ролі.

 Особисто мене така шняга не влаштовує. Тому я в армії. І коли мене питають, чому я пішов в армію з усіма моїми діагнозами, то ось чому.

 Всі ці милі люди, які здають нас путіну, щоб він не взявся за них, не розуміють, що за нас нічого не можна вирішити, поки ми є. А ми є і будемо жити на своїй землі попри все.

 Сергій Марченко